З розвитком повномасштабної війни зростала кількість подій, на які російським воєнкорам та іншим авторам, що регулярно висвітлюють бойові дії, доводилося реагувати. Відступи, втрати особового складу й техніки, провалені операції та помилки командування ставали темами публічного обговорення. Однак способи говорити про них суттєво відрізнялися. Одні автори заперечували або виправдовували невдачі, інші перекладали відповідальність, озвучували критику чужими словами або прямо вказували на прорахунки військового керівництва. Важливо не лише те, про що вони говорять, а й те, як пояснюють події, на кого покладають відповідальність і яких питань уникають.
У цій статті поняття «воєнкори» використовується в широкому розумінні. Воно охоплює не лише журналістів, які безпосередньо працюють у зоні бойових дій, а й публічних авторів, які регулярно висвітлюють російсько-українську війну, коментують її перебіг, оцінюють військові рішення та формують уявлення своєї аудиторії про події на фронті. На прикладі п’ятьох таких авторів: Миколи Долгачова, Олександра Єгорцева, Володимира Ворсобіна, автора Telegram-каналу Fighterbomber та Михайла Онуфрієнка, розглянуто особливості їхньої публічної комунікації у 2022–2026 роках. Це представники різних форматів роботи й різного ступеня публічності: телевізійні кореспонденти, радіооглядач, автор Telegram-каналу та військово-політичний публіцист.
Аналіз зосереджений на тому, як ці автори говорять про втрати й невдачі російської армії, чи визнають її проблеми, як оцінюють рішення командування та кому адресують критику. Окрему увагу приділено способам її подачі: від власних прямих оцінок до переказу чужих позицій, репостів і риторичних запитань. Авторів розташовано від тих, хто найбільше уникає визнання проблем, до тих, хто відкритіше говорить про військові прорахунки та рішення керівництва.
У розглянутих прикладах критика переважно зосереджується на тому, як ведеться війна, а не на тому, навіщо її розпочали. Автори можуть говорити про провали операцій, помилки командування, втрати й неефективні рішення, вимагати зміни стратегії або звинувачувати окремих посадовців. Водночас така критика не обов’язково ставить під сумнів цілі вторгнення, відповідальність Росії за його початок чи необхідність продовження бойових дій. Розмежування питань «як» і «навіщо» допомагає побачити межі критики кожного з авторів.
Розуміння цих відмінностей важливе для критичної оцінки російського інформаційного простору. Різкі претензії до командування, визнання втрат або невдоволення результатами військових операцій не обов’язково свідчать про незгоду з війною. Аналізуючи, як автори пояснюють невдачі, кого роблять відповідальним, чиї позиції використовують і які теми оминають, читач може точніше оцінювати їхні повідомлення, розпізнавати способи маніпулювання сприйняттям подій і не плутати критику методів ведення війни з неприйняттям російської агресії.
Цей підхід також допомагає читати між рядків: визначати, хто саме висловлює оцінку, кому адресована критика та які питання залишаються поза увагою. Такі навички важливі не лише для аналізу російської воєнної риторики, а й для дослідження пропаганди, інформаційних кампаній та публічної комунікації загалом.
Долгачов: невдачі лише в противника, втрати допустимі
Миколай Долгачов – воєнкор ВГТРК, який із початку 2022 року живе й працює в тимчасово окупованому Луганську. У квітні 2014 року він очолив кримське бюро ВГТРК, з листопада 2014–го став воєнкором, а у квітні 2016 року очолив Громадську раду з будівництва Керченського мосту. Нині керує філією ВГТРК у Луганську й із серпня 2024 року веде програму «Наші» на «Росії–1». 11 квітня 2025 року Україна запровадила проти нього санкції, а в реєстрі «Рупори Кремля» зазначено, що його телеграм–канал «ДолгZ» виправдовує дії російської армії. У грудні 2023 року він увійшов до складу команди підтримки Путіна на президентських виборах, а 22 лютого 2024 року підтримав акцію на честь учасників т. зв. «СВО» (за даними fedpress.ru). Програму «Наші» згадано й у матеріалі OsintFlow «Діти як реквізит пропаганди» (30.09.2026) серед форматів, через які воєнкори працюють із дитячою аудиторією на окупованих територіях.
Профіль на «Миротворці»: пособник терористів і російських окупантів та антиукраїнського пропагандист. В описі зазначено, що з 8 квітня 2014 року він завідував кримським бюро ВГТРК, а з листопада 2014 року працював воєнкором, переважно в окупованому Донецьку.
Публічну риторику Долгачова визначає моральне протиставлення сторін: Росія в ній постає захисником, а Україна – джерелом насильства й загрози. Ця рамка помітна вже в дописах перших днів повномасштабного вторгнення.
5 березня 2022 року, на десятий день вторгнення, о 12:32 він повідомляє про розбиті позиції «правосєків» і «всушників» у т. зв. «ЛНР», які, за його словами, трималися недовго. О 12:42 пише, що жителі Донбасу вісім років жили в режимі терору. О 18:50 показує символ, який, за його словами, використовували «правосєки» на блокпостах біля Трьохізбенки, і додає, що це відповідь на питання, з ким іде війна. Допис набрав 89,4 тис. переглядів. О 20:31 він пише про відновлення житла: руйнувала Україна, відновлює Республіка, а питання, хто Добро, а хто Зло, називає риторичним.
У цій послідовності важливі не лише окремі звинувачення, а й спосіб побудови аргументації. Військові дії російської сторони подаються як захист і відновлення, тоді як дії України – як доказ її нібито злочинної сутності. Такий поділ не залишає простору для нейтральної оцінки подій: позиція Росії заздалегідь наділяється моральною правотою, а противник опиняється на боці Зла. Цю логіку Долгачов поширює і на повідомлення про бойові дії. Наприклад, 7 липня 2023 року о 22:07 він переказує сюжет про штурмовиків, які вбили кількох противників і взяли п’ятьох у полон. Військові успіхи в такій подачі стають підтвердженням правоти власної сторони.
Скриншот: канал «ДолгZ», 5 березня 2022 року, 12:32 і 12:42.
Це протиставлення Долгачов формулює і пряміше. «ДолгZ» переслав допис із каналу «Долгачов говорить», у якому стверджується, що в боротьбі Добра зі Злом нейтралітет теж є злом, а спроби відбілити зло суперечать об’єктивності. Отже, сама можливість дистанціюватися від однієї зі сторін заперечується: аудиторії пропонують не оцінювати конкретні дії, а визначитися, на чиєму вона боці. Важливо, що це пересланий допис, а не окрема авторська публікація в «ДолгZ», однак його поширення показує, які формулювання Долгачов виносить у власний інформаційний простір.
Подібний спосіб розподілу відповідальності помітний і в дописі про зруйнований будинок на проспекті Ватутіна в Донецьку. У пересланому повідомленні стверджується, що українські сили вдарили по центру міста з РСЗВ «Град», зруйнували будинок і вбили його мешканців. Загибель цивільних автор допису пояснює тим, що вони нібито не хотіли жити за правилами, нав’язаними Заходом. Таким чином, трагедія одразу отримує політичне пояснення: відповідальність покладається на Україну, а загиблі стають частиною ширшого наративу про протистояння Росії та Заходу. Це не власний текст Долгачова, а переслана публікація, тому коректніше говорити не про його особисте твердження, а про поширення ним такого трактування загибелі мирних жителів.
На цьому тлі показово, як він говорить про несприятливі для російської армії обставини.
У листопаді 2023 року Долгачов визнає наявність українського плацдарму на Дніпрі. Однак не розглядає причин, через які українським силам вдалося закріпитися, і не порушує питання відповідальності російського командування. Натомість застерігає аудиторію від байдужості й обіцяє противнику несподіванки навесні. У цьому випадку військова проблема не заперечується, але її визнання не переходить у критичну оцінку власної сторони: незручний факт стає приводом для мобілізаційного посилу.
Скриншот: допис, який «ДолгZ» переслав із каналу «Долгачов говорить», 3 травня 2023 року
Скриншот: канал «ДолгZ», 13 листопада 2023 року.
Окремий елемент цієї моделі – нормалізація російських втрат. 15 лютого 2026 року Долгачов пише, що виводити війська ніколи й нізвідки не треба, а втрати в 1500 бійців на рік в Афганістані були «допустимими». Загиблого товариша з Народного фронту він називає Героєм. Тут людські втрати не стають аргументом для обговорення доцільності бойових дій або перегляду військових рішень. Натомість їх пояснюють через необхідність утримувати позиції, готовність до жертв і героїзм загиблих. Порівняння з Афганістаном використовується для обґрунтування того, що певний рівень втрат можна вважати прийнятною ціною продовження війни.
Скриншот: канал «ДолгZ», 15 лютого 2026 року.
Політичну лояльність Долгачова доповнює його ставлення до Путіна. У жовтні 2026 року він вітає президента Росії з днем народження й говорить про «Епоху Путіна». Цей епізод не є безпосередньою реакцією на військову невдачу чи втрати, але вписується в загальну картину його публічної позиції: критика російського керівництва не стає частиною його способу пояснювати перебіг війни.
Отже, у проаналізованих матеріалах Долгачов не обов’язково замовчує всі несприятливі для російської сторони факти. Він може визнавати військові відступи, говорити про загиблих і поширювати повідомлення про проблеми на фронті, але не перетворює це на підставу для критичного перегляду позиції власної сторони. Невдачі противника стають доказами його слабкості або злочинності, проблеми російської армії – приводом закликати до стійкості й мобілізації, а власні втрати – допустимою ціною боротьби та героїчною жертвою. Характерна модель Долгачова – моральне виправдання війни через протиставлення добра і зла, делегітимізацію України, перенесення відповідальності за цивільні жертви на противника та нормалізацію російських втрат.
Єгорцев: сакралізація війни
Олександр Єгорцев – спецкореспондент православного телеканалу «Спас». Закінчив філологічний факультет МДУ (1996) та аспірантуру кафедри філософії релігії (1999), на «Спасі» працює з 2018 року. З 20 лютого 2022 року знімав на Донбасі, 15 квітня 2022 року виходив в ефір із Маріуполя.
Профіль на «Миротворці»:пропагандиста війни, антиукраїнського пропагандиста й пособника окупантів, який брав участь у пропагандистських заходах Росії проти України. Запис від 28.09.2025 додає закид у свідомому порушенні кордону України заради відвідування окупованих територій.
Досьє на особу я публікував 03.03.2026: . У ньому я зазначав, що спецкореспондент «Спасу» підтримує війну й часто буває в окупованих містах; у лютому 2026 року він публічно звітував із міст окупованої Луганщини. У досьє на особу не зазначав про втрати чи невдачі, тому ця частина статті спирається лише на його власні дописи й ефіри.
Смерть і поранення в його репортажах пояснюються релігійно. Війна постає не лише як військове протистояння, а й як подія, що отримує сакральне обрамлення через молитви, ікони, мощі та розповіді про чудеса. У такій подачі бойові дії й людські втрати опиняються поруч із релігійними символами, які надають їм додаткового значення.
У листопаді 2022 року «Російська газета» описала схожий випадок: у так званій «ЛНР» під час молебню бійців батальйонів «Русь» і імені Олександра Невського замироточила ікона Богородиці, про що в телеграм-каналі повідомив журналіст Юрій Котенок. Це не матеріал Єгорцева, але він демонструє ширший медійний контекст, у якому релігійні явища пов’язують із російськими військовими та їхньою участю у війні.
У квітні 2023 року на «Спасі» вийшов його репортаж «Шлях воїна» пам’яті Владлена Татарського. Наприкінці серпня 2023 року «Спас» переслав його допис: ікона замироточила, коли з бою виносили двох важкопоранених і загиблого. Тут релігійний символ безпосередньо пов’язаний із подією, що супроводжується людськими втратами. Поранення й загибель військових включаються в розповідь про нібито надприродне явище, яке стає частиною релігійного осмислення війни.
У жовтні 2023 року на нього напали в Листвянці, але їхав він тоді з місіонерським хресним ходом, і до фронту ця подія відношення не мала. 12 лютого 2024 року «Спас» показав молебень на лінії бойового зіткнення біля мощей Димитрія Солунського й Олександра Невського, Єгорцев виходив на зв’язок. Навесні 2026 року вийшла програма «Журналіст в окопах», де бійці кажуть, що там, де ікона, там перемога.
Скриншот: «Російська газета», 17 листопада 2022 року.
Особистий канал Egortsev_TV (3,5 тис. підписників) показує, як та сама мова працює без телевізійної рамки. Тут з’являються не лише релігійні та фронтові сюжети, а й дописи про відступи, втрати та необхідність змінювати підхід до війни. Водночас важливо розрізняти власні висловлювання Єгорцева й переслані ним публікації інших авторів: сам факт поширення матеріалу не означає, що кожне його твердження є особистою позицією журналіста.
У жовтні 2022 року він пересилає допис Германа Садулаєва, де сказано, що люди «біжать із міст і сіл, які залишає наша армія», а винною в цьому названо Україну, яка нібито катуватиме й убиватиме тих, хто лишився. Відступ російських військ у цьому повідомленні не заперечується, але його наслідки пояснюються загрозою з боку противника. Таким чином, відповідальність за небезпеку для місцевих жителів переноситься з армії, яка залишає населені пункти, на українську сторону. Важливо, що це формулювання належить Садулаєву, а не Єгорцеву: останній поширив його у своєму каналі.
Скриншот: канал Egortsev_TV, 3 жовтня 2022 року, пересланий допис Германа Садулаєва.
Допис від 27 травня (рік на скриншоті не видно) ставить питання, чи можна «системно, рішуче й оперативно змінити» підхід до цієї війни. Відповідь: «Важко, але, напевно, можна. І життєво необхідно», аби тільки не вийшло, «як тоді: „Можна. А навіщо?“». Автор посилається на допис Андрія Медведєва.
Цей приклад показує, що в каналі з’являється не лише виправдання окремих рішень, а й критичний запит щодо ефективності ведення війни. Проте він спрямований на зміну підходів – системну, рішучу й оперативну, – а не на перегляд самої участі Росії у війні. Без повного контексту першоджерела та року публікації не варто приписувати Єгорцеву конкретну програму таких змін, але сам факт поширення цього повідомлення є показовим.
Скриншот: канал Egortsev_TV, 27 травня.
У ще одному дописі (початок не видно, він передує публікації від 7 жовтня 2023 року) йдеться про бійців, чиї тіла лишилися на полі бою й які продовжують числитися «зниклими безвісти». Автор пише, що новий закон дозволяє визнавати бійця загиблим через пів року після смерті, називає це півмірою й питає, що заважає зробити це зараз. Втрати названо прямо, а претензія стосується процедури.
Тут увага зосереджена на проблемі обліку загиблих і юридичного встановлення факту смерті. Публікація порушує питання про військових, чиї тіла залишилися на полі бою, але не переводить розмову до причин, через які вони там опинилися, або до відповідальності за такі обставини. Критика стосується того, як швидко держава має визнавати військовослужбовців загиблими, а не самої організації бойових дій.
Скриншот: канал Egortsev_TV, допис про зниклих безвісти та допис від 7 жовтня 2023 року.
У жовтні 2025 року канал публікує репортаж «Спасу» про ієродиякона, колишнього офіцера групи «А» КДБ СРСР, під заголовком «Шлях воїна». Це ще один приклад поєднання військової та релігійної тематики: біографія людини з досвідом служби в радянській силовій структурі подається через образ воїна та його духовний шлях.
Скриншот: канал Egortsev_TV, 26 жовтня 2025 року.
У матеріалах Єгорцева простежуються дві взаємопов’язані лінії. Перша – релігійне тлумачення війни: бойові дії, військові та їхні втрати з’являються в одному інформаційному просторі з молитвами, іконами, мощами й розповідями про чудеса. Таке поєднання надає війні сакрального виміру та формує образ воїна, чия участь у бойових діях представлена не лише як військова служба, а і як частина духовного шляху.
Друга лінія – критика окремих військових рішень і процедур. Відступи визнаються, втрати не приховуються, а проблеми з обліком загиблих та підходами до ведення війни стають предметом публікацій. Однак у наведених прикладах ця критика не переходить у заперечення війни чи постановку питання про відповідальність Росії за її початок. Вона стосується передусім того, як ефективніше вести бойові дії та як оперативніше розв’язувати проблеми, що виникають внаслідок війни.
Отже, Єгорцев поєднує релігійне осмислення війни з обмеженою критикою її практичних наслідків. Якщо в репортажах «Спасу» бойові дії отримують сакральне обрамлення, то в особистому каналі відступи й втрати можуть бути визнані, але розмова про них переважно зосереджується на діях противника, необхідності змінити підхід або вдосконалити процедури. Це дозволяє говорити про проблеми війни, не ставлячи під сумнів саму рамку, у якій її веде Росія.
Ворсобін: чужими вустами про війну
Володимир Ворсобін — політичний оглядач Радіо «Комсомольська правда», спеціальний кореспондент видання з серпня 1999 року та ведучий програм «Громадянська оборона» і «По суті справи». Народився 10 лютого 1973 року в Саранську. У 2016 році став лауреатом премії уряду Росії в галузі ЗМІ. 22 жовтня 2025 року отримав медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня. Профіль на сайті Радіо «Комсомольська правда»: https://radiokp.ru/people/vladimir-vorsobin-0.
Ворсобін – не класичний воєнкор, який регулярно працює безпосередньо на фронті, і не «військовий патріот». У цьому дослідженні він представлений як російський медійний коментатор війни, який формує ставлення аудиторії до вторгнення, окупації та їхніх наслідків. Його матеріали дають змогу простежити, як ці питання вбудовуються у звичайну політичну, економічну й суспільну дискусію.
Профіль на «Миротворці»: свідоме порушення державного кордону України з метою потрапити до окупованого Криму, участь у пропагандистських заходах Росії проти України та в спробах легалізації окупації Криму.
У січні 2020 року Ворсобін уперше після окупації відвідав Крим як спеціальний кореспондент «Комсомольської правди». Матеріал про поїздку, «Чому в райському Криму російський бізнес потрапляє в бюрократичне пекло» (13.01.2020): https://www.kp.ru/daily/27077.7/4148061/. У червні 2026 року він знову побував на півострові та підготував матеріал «Крим блокадам не вірить: Як насправді зараз живе півострів». У січні 2022 року перебував в Алмати під час заворушень, де на нього напав натовп із арматурою, палицями та ломами. За словами самого журналіста, його врятувало посвідчення «Комсомольської правди».
Згідно досьє на сайті OsintFlow (Нік Белл, 23.09.2026): https://osintflow.com/news/vorsobin-volodimir-volodimirovich/ з початку війни він висловлювався негативно про її початок, згодом натякав на незгоду з нинішньою владою, але це швидко зникло, а тепер він вважає війну «грою політиків» і регулярно пересилає та коментує заяви Пєскова, Путіна й інших посадовців про умови припинення вогню. Це збігається з динамікою його каналу, описаною нижче.
16 лютого 2022 року, за кілька днів до повномасштабного вторгнення, в ефірі Радіо «Комсомольська правда» Ворсобін публічно підтримав визнання Росією так званих «ДНР» і «ЛНР»: «Я за признание Донбасса. Да, я – за. Потому что нельзя долго мучить людей».
Скриншот: канал «Ворсобин», 24 лютого 2022 року.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, Ворсобін публікує розлогий допис із трьома сценаріями подальшого розвитку війни. Він пропонує «залишити осторонь» питання моралі, людяності та міжнародного права й перейти до «самих фактів». Далі відтворює повідомлення російського Міноборони про нібито незначний опір української армії, розгромлену військову інфраструктуру та відсутність бомбардувань мирних міст.
Серед запропонованих ним сценаріїв – захоплення Луганської та Донецької областей із подальшим поверненням російських військ до Росії; розширення окупації з входженням до Одеси, Харкова, Києва та інших міст, вигнанням української влади й можливим поділом країни; а також затяжні наземні бої за сценарієм чеченської війни. В одному з варіантів він прямо припускає, що Одеса й Харків можуть увійти до складу Росії, а решта України перетвориться на щось на кшталт Білорусі.
Окрему увагу Ворсобін приділяє реакції українського населення. Він запитує, чи зустрічатимуть українці російські війська квітами, як, за його словами, це робили кримчани, чи вважатимуть себе окупованими. Водночас головним питанням називає не військову перемогу, а здатність Москви переконати українців у «справедливості того, що відбувається». Він також міркує, чи не жахнеться російське суспільство від пролитої української крові та чи підтримуватимуть росіян після війни.
У цьому дописі Ворсобін визнає ризик великих людських втрат і можливість спротиву українців, але розглядає їх переважно як перешкоди для Росії. Вторгнення, захоплення міст і можливий поділ України подані як сценарії політичного розвитку, тоді як питання права України на власну територію та самостійне визначення свого майбутнього відсунуті за межі дискусії. Його критичні зауваження стосуються передусім ціни війни для Росії та складності утримання контролю над захопленими територіями.
1 березня 2022 року, на шостий день вторгнення, він пише в особистому каналі (3,5 тис. підписників), що війна для нього передусім особиста тривога. Він передбачає «залізну завісу», дерев’яний рубль, дефіцит, тотальний агітпроп і «всеросійську бідність», порівнює це з Венесуелою й Кубою та питає, в ім’я якої мети йде ця «бійня».
Скриншот: канал «Ворсобин», 1 березня 2022 року.
Через десять днів, 11 березня, в ефірі радіо він іронічно розмовляє з Йосипом Пригожиним про «втікачів» і наприкінці бажає щастя і тим, хто виїхав, і тим, хто лишився. 14 жовтня 2022 року обговорює із соціологом, чого росіяни бояться більше: мобілізації чи ядерного удару.
Далі тон каналу змінюється. У червні 2023 року Ворсобін переказує допис Галії Ібрагімової, де одна жінка закликає «розбомбити Україну», а мати авторки не розуміє, як можна підтримувати Путіна. У видимій частині допису його власної оцінки немає. У вересні 2024 року він скептично оцінює економічну політику й вважає мир без капітуляції компромісом, на який Москва не піде.
Скриншот: канал «Ворсобин», 19 червня 2023 року.
У матеріалі про економічну вигоду від приєднаних українських територій Ворсобін описує дискусію експертів про те, скільки саме територій потрібно Росії – Донбасу й Херсона чи також Одеси, Дніпра, Києва та Львова. Українські землі в цій розмові розглядаються через промисловий потенціал, сільське господарство та можливий економічний прибуток для Росії.
Власну критику Ворсобін спрямовує на неефективність російського державного апарату, який, на його думку, не здатний самостійно організувати нормальне життя на захоплених територіях. Він визнає, що відновити життя після руйнувань складніше, ніж захопити місто, але не ставить під сумнів саме право Росії претендувати на українські землі. Навпаки, обговорює, як побудувати на територіях, які Росія «вважатиме своїми», ефективну економіку.
Тут проявляється характерний для Ворсобіна спосіб критики: він може гостро висловлюватися про російську бюрократію, військове управління та економічні провали, але предметом його критики стають методи й ефективність реалізації російської політики, а не сама окупація. У першому випадку він моделює можливі масштаби захоплення України, у другому – розглядає економічні проблеми управління захопленими територіями.
25 червня 2026 року в ефірі радіо переказує слова кримчан про «руку Москви». У серпні 2026 року пересилає допис «Пошук цілей СВО», а 24 серпня ставить двозначне риторичне питання, як «остаточно вирішити проблему» української незалежності. У наведених дописах прямого питання про мету війни після 2022 року вже немає.
Скриншот: канал «Ворсобин», 24 серпня 2026 року.
Манера комунікації
Публічну манеру Ворсобіна можна охарактеризувати як полемічну, емоційну та іронічну. В ефірах він використовує провокативні й навідні запитання, переформульовує позиції співрозмовників, перевіряє їхні аргументи та задає рамку обговорення. У власних дописах часто вдається до риторичних запитань, побутових аналогій і розмовної інтонації.
Водночас він не використовує характерної для частини російських воєнкорів відвертої мови ненависті, не засипає аудиторію образами українців і не вдається до прямих погроз. Його тексти зовні нагадують критичну журналістику: він може ставити під сумнів рішення влади, визнавати військові й економічні провали, говорити про людські втрати та суспільне невдоволення.
У розглянутих дописах і ефірах Ворсобін не висловлює прямого заперечення щодо російських претензій на українські території. Натомість у цих матеріалах він зосереджується на можливих сценаріях розвитку війни, економічних і соціальних наслідках окупації, а також на ефективності російського управління захопленими територіями. Його критичні зауваження стосуються передусім дій російської влади та труднощів, з якими вона стикається під час реалізації своєї політики щодо України.
Ще один прийом – дистанціювання через чужі слова. Ворсобін переказує й поширює заяви інших людей, не завжди додаючи власну оцінку. Це дозволяє вводити в інформаційне поле різні, зокрема радикальні, позиції без прямого авторського схвалення. У таких випадках важливо розрізняти його власні твердження, цитати та репости.
Отже, його комунікація відрізняється не стільки відкритою агресивністю, скільки журналістською інтонацією та зовнішньою критичністю. Він може створювати враження незалежного коментатора, водночас залишаючи війну й російські територіальні претензії в межах звичайної політичної та економічної дискусії. Один із ключових прийомів, який простежується в цих матеріалах, – критика методів за збереження цілей.
«FIGHTERBOMBER»: ЧУЖЕ СЛОВО Й ВИБІРКОВА КРИТИКА
Анонімний телеграм – канал Fighterbomber довго подавали як голос професіонала зсередини. У червні 2023 року наші колеги з проєкту «OSINT-бджоли» ідентифікували автора. Ним виявився капітан ЗС РФ Ілля Туманов, колишнього помічника штурмана Су–34 з Воронежа.
У листопаді 2023 року видання «Сирена» знайшло лише непрямі докази його причетності й зазначило, що над каналом працювало кілька людей, тому в статті «автор» означає канал. Ідентифікацію Туманова використано в реєстрі «Рупори Кремля» (запис від 18 травня 2026 року), санкції Україна запровадила указом № 588/2026. Юридично вона не доведена. У березні 2022 року Міноборони РФ опублікувало його військово–патріотичну пісню.
Скриншот: «Фокус», 5 червня 2023 року, матеріал про встановлення автора каналу.
Fighterbomber не дотримується принципу повного замовчування російських втрат. Канал повідомляє про збиті літаки, загибель екіпажів, пошкодження аеродромів і проблеми з військовою інфраструктурою. Однак важливо не лише те, що саме визнається, а й те, як автор пояснює ці події.
У дописі № 8157, присвяченому наслідкам удару по Новофедорівці, автор заявляє, що не має запитань щодо того, чому і як це сталося. Водночас сподівається, що найвище керівництво отримає повну й правдиву інформацію про причини, втрати та вжиті заходи, а не лише пояснення воєнкорів, терміново викликаних «на килим». Він також зазначає, що супутникові знімки можуть допомогти встановити масштаби пошкоджень.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 8157.
У дописі № 14466 від 22 жовтня 2023 року автор говорить про втрати російської авіації від власної протиповітряної оборони. За його словами, перші втрати в цій війні сталися через російську ППО, і останній збитий екіпаж також може загинути з цієї причини. Він критикує ситуацію, коли екіпажі змушені ухилятися від ракет власних сил, а розслідування таких випадків не приводять до помітних змін.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 14466.
У дописі № 14892 від 30 листопада 2023 року автор стверджує, що втрати через технічні несправності, помилкові дії та недисциплінованість самих військових у багато разів перевищують втрати від ворожої ППО. Підтверджень такої статистики він не наводить.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 14892.
В інших випадках втрати подаються як неминуча частина інтенсивних бойових дій. У дописі № 17655 від 6 серпня 2024 року автор визнає, що через масштаб боїв втрати триватимуть, але запевняє, що все необхідне робиться і зрештою все буде добре. У публікації № 19420 від 1 січня 2025 року загибель російських екіпажів наприкінці попереднього року подається в меморіальному тоні.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 17655.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 19420.
Комунікаційний прийом – контроль рамки інтерпретації. Втрати не обов’язково заперечуються. Натомість аудиторії пропонують готові пояснення: бойова необхідність, технічні несправності, помилки екіпажів, дії української ППО або недоліки військового управління. Такий підхід дозволяє каналу виглядати відвертим, не відмовляючись від загальної підтримки війни. Визнання проблем не перетворюється на заперечення її цілей.
Знецінення українських втрат і нерівна цінність людських життів
Про чужі втрати канал пише інакше. 27 серпня 2023 року він висміює український звичай палити піаніно на згадку про загиблих льотчиків і радить кожному пілотові ЗСУ ще за життя подбати про купівлю піаніно, а в підрозділах створити запас «відразу підписаних». Допис переглянули 347 тис. разів.
Скриншот: канал Fighterbomber, 27 серпня 2023 року.
Це не просто іронічний коментар про традицію вшанування загиблих. Автор перетворює пам’ять про українських військових на об’єкт насмішки, тоді як загибель російських екіпажів описує зовсім інакше. Наприклад, у дописі № 19420 від 1 січня 2025 року він говорить про загиблих російських льотчиків як про найкращих людей, які віддали життя в бою.
Найвідвертіше різниця проявляється в дописі № 20671 від 14 квітня 2025 року, присвяченому загибелі цивільних у Сумах. Автор заявляє, що для нього один загиблий росіянин значно важливіший за десять загиблих українців. Він також стверджує, що в будь-якій війні держави надають перевагу власним жертвам, а втрати противника ігнорують або навіть схвалюють.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 20671.
Далі автор виправдовує продовження ударів по військових об’єктах, навіть якщо вони розташовані в підвалах пологових будинків, спортивних залах шкіл, дитячих садках або лікарнях. Він стверджує, що українська сторона розміщує військові об’єкти поблизу цивільних, і закликає не відмовлятися від ударів через присутність населення. Ці твердження є позицією автора, а не підтвердженими фактами про розміщення військових об’єктів або використання цивільних як прикриття.
Комунікаційний прийом – дегуманізація противника та ієрархізація людських втрат. Загибель російських військових супроводжується меморіальною риторикою, тоді як українські втрати можуть висміюватися, применшуватися або подаватися як закономірний наслідок війни. У випадку із загибеллю цивільних автор прямо проголошує нерівну цінність людських життів і використовує цю позицію для виправдання продовження ударів.
Знецінення альтернативних джерел і претензія на роль арбітра
Fighterbomber коментує повідомлення українських джерел про втрати російської авіації та ураження військових об’єктів, але критикує й офіційні російські повідомлення, якщо вважає їх неправдивими.
У дописі № 16996 від 9 червня 2024 року, реагуючи на повідомлення про удар по аеродрому в Ахтубінську та пошкодження Су-57, він критикує канал Army_Russia за перебільшення втрат противника й замовчування власних. Водночас стверджує, що українські користувачі звертаються до російських неофіційних каналів, щоб перевіряти інформацію. Так Fighterbomber позиціонує власний канал як джерело, якому нібито довіряють навіть опоненти.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 16996.
У дописі № 26854 від 15 жовтня 2026 року автор заперечує українські повідомлення про ураження шести літаків на російському аеродромі, ставить під сумнів підрахунок і наголошує на відсутності втрат серед особового складу. Водночас у дописі № 8157, присвяченому наслідкам удару по Новофедорівці, він визнає супутникові знімки придатним інструментом для оцінки пошкоджень.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 26854.
Комунікаційний прийом – дискредитація конкурентних джерел і претензія на роль незалежного арбітра. Автор критикує офіційні російські повідомлення та оспорює українські оцінки, водночас пропонуючи власний канал як джерело достовірнішої інформації. Однак критика інших джерел сама по собі не підтверджує достовірності його повідомлень.
Дисципліна, страх і нормалізація бойових втрат
У дописі № 8824 від 5 жовтня 2022 року Fighterbomber розповідає про льотчиків, які після перших втрат російської авіації почали боятися бойових вильотів, відмовлялися виконувати завдання або переводилися на інші посади. Автор закликає ізолювати тих, хто публічно демонструє страх і паніку, допускаючи використання для цього «будь-яких засобів». Також він критикує командування за відсутність дієвих механізмів впливу на підлеглих, які відмовляються виконувати накази.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 8824.
У дописі № 8505, пояснюючи взаємодію авіації та наземних підрозділів, автор наголошує, що після знищення позицій противника російська піхота має зайняти їх і встановити прапор. А в дописі № 17655 від 6 серпня 2024 року, коментуючи українську атаку та інтенсивність бойових дій, визнає, що втрати російської авіації триватимуть.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 8505.
Комунікаційний прийом – нормалізація втрат і дисциплінування аудиторії. Страх подається не як природна реакція на загрозу загибелі, а як загроза дисципліні. Втрати ж пропонують сприймати як частину бойової роботи, не ставлячи під сумнів необхідність її продовження.
Виправдання ударів і риторика ескалації
У дописі № 6640 Fighterbomber оцінює результати перших днів повномасштабного вторгнення, стверджуючи, що російські удари знищили значну частину української військової інфраструктури, а підтверджених жертв серед цивільного населення нібито не було. Також він прогнозує встановлення контролю над українським повітряним простором і неминучу перемогу Росії. Джерел чи методології для перевірки цих тверджень автор не наводить.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 6640.
У дописі № 18166 від 21 вересня 2024 року, обговорюючи українські удари по російських складах боєприпасів, автор визнає проблеми із захистом таких об’єктів, але переходить до можливих цілей подальших атак. Зокрема, висловлює сподівання на російський ядерний удар потужністю 10–20 мегатонн по центрах ухвалення рішень у Києві.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 18166.
У дописі № 20671 від 14 квітня 2025 року, коментуючи загибель цивільних унаслідок удару по Сумах, він виправдовує подальші атаки по об’єктах, які можуть розташовуватися в цивільних будівлях, і закликає не відмовлятися від ударів через присутність цивільного населення.
Комунікаційний прийом – нормалізація ескалації та зняття моральних обмежень. Російські удари подаються як необхідна частина війни, а можливі жертви серед цивільних — як допустимий наслідок. Ядерна риторика доповнює цю позицію демонстрацією готовності до крайньої форми насильства.
Нормалізація територіальних претензій
У дописі № 6633 автор, обговорюючи можливі наслідки російського вторгнення для України, пише: «Интересно тут только какие границы будут у Новой Украины». Він не пояснює, що має на увазі під «Новою Україною», однак саме формулювання передбачає можливість зміни українських кордонів.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 6633.
Комунікаційний прийом – нормалізація територіального перегляду через буденне формулювання. Замість прямого обґрунтування територіальних претензій автор подає зміну кордонів як звичайний предмет обговорення.
Іронія та зневажлива лексика як спосіб знецінення
Сарказм і зневажливі вислови – характерна частина стилю Fighterbomber. У дописі № 7564, відповідаючи на критику втрат російських Су-34, він називає критиків «мамкиными экспертами». У дописі № 8487, коментуючи ситуацію з російською авіацією на Харківському напрямку, зневажливо характеризує критиків як «істеричних білок». А в № 15854 від лютого 2024 року використовує формулювання «страна 404» щодо України.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 7564.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 8487.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 15854.
Іронію автор застосовує і до невдач власної сторони. Коментуючи знищення літака-лабораторії А-60 у Таганрозі, у дописі № 23338 від 25 листопада 2025 року він жартує, що проблему утилізації літака, який не використовувався близько десяти років, фактично вирішено.
Скриншот: канал Fighterbomber, допис 15854.
Комунікаційний прийом – емоційне знецінення через висміювання. Сарказм дозволяє дискредитувати опонентів без предметної дискусії, а жарти про власні втрати — применшити значення невдач.
Залучення аудиторії до підтримки війська
Fighterbomber формує образ спільноти, яка може безпосередньо підтримувати російську військову авіацію. У дописі № 8505 автор згадує пожертви підписників на потреби авіації, а в № 15854 жартує, що за їхні кошти було «побудовано» кілька Су-34.
Комунікаційний прийом – залучення аудиторії до матеріальної та символічної підтримки війська. Підписники постають не лише споживачами інформації, а й учасниками спільної справи, що посилює їхню причетність до підтримки російської армії.
Резюме
Fighterbomber вибудовує авторитет через образ військового професіонала, який розуміється на технічних аспектах війни та нібито здатен відрізнити реальний стан справ від офіційних повідомлень. Він може визнавати втрати, критикувати командування, говорити про корупцію та недоліки техніки. Однак ця критика має чіткі межі: вона стосується того, як Росія веде війну, а не навіщо її розпочала.
Власні втрати канал пояснює бойовою необхідністю, технічними проблемами й помилками управління. Українські втрати стають приводом для насмішок, а загибель цивільних – аргументом на користь продовження ударів.
Головна особливість Fighterbomber – поєднання професійної критики з безумовною підтримкою російської агресії. Проблеми власної армії він не обов’язково замовчує, але розглядає їх як перешкоди, які потрібно усунути для ефективнішого ведення війни, а не як підставу поставити під сумнів саму війну.
Онуфрієнко: критика стратегії поруч із лояльністю
Михайло Онуфрієнко – блогер і військово-політичний публіцист, відомий під псевдонімом «mikle1». Він не працює у штаті телеканалу. Навчався в аспірантурі, у 1990-х займався торгівлею цінними паперами, а з 2004 року – публіцистикою. У 2009 році став співзасновником громадської організації «Велика Русь». 30 березня 2022 року прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя відкрила щодо нього кримінальне провадження, а 3 травня того ж року YouTube видалив його основний канал. За повідомленням Центру журналістських розслідувань, у 2023 році йому оголосили підозру, а згодом справу передали до суду.
У реєстрі «Рупори Кремля» (https://war-sanctions.gur.gov.ua/en/propaganda/persons/36254) Онуфрієнка названо російським пропагандистом, блогером, військовим експертом та письменником. Він підтримує російську агресію проти України, виправдовує окупацію українських територій, закликає до створення сепаратистських органів влади на тимчасово окупованих територіях і підтримує удари по критичній інфраструктурі України. Там також наведено приклади його риторики: українських військових він називає «ворожим м’ясом», Революцію Гідності — «переворотом», а українську владу – «хунтою».
Профіль на «Миротворці»: свідоме порушення державного кордону через закриті пункти пропуску, пропаганду сепаратизму в інтернеті та українофобію. Ці характеристики слід розглядати саме як позицію авторів відповідного реєстру.
На відміну від деяких інших досліджених авторів, Онуфрієнко не обмежується запереченням або применшенням російських невдач. Він може прямо говорити про відступи, помилки командування, проблеми зі стратегією та неефективну роботу російських медіа. Однак така критика має чіткі межі: вона стосується способів ведення війни, а не її політичних цілей.
Наприкінці 2022 року, судячи із його інтерв’ю «Україна.ру» про Сіверськ, невдачі стосувалися лише ЗСУ. 23 серпня 2023 року, після заколоту Пригожина, він випустив ролик «Суровікін, Херсон, заколот Пригожина» з підзаголовком про покарання невинних і нагородження непричетних. Уже в цих прикладах помітна увага до проблем російського військово-політичного керівництва, але вона не означає відмови від загальної провоєнної позиції.
Про Курськ 17 серпня 2024 року Онуфрієнко говорив як про суто політичне рішення Києва. У квітні 2026 року в каналі він глузував із «синдрому кота Леопольда» в російського начальства. А 1 жовтня 2026 року в інтерв’ю «Україна.ру» вже визнав, що російські війська на Лиманському напрямку відступали. Він заявив, що «нам потрібно змінювати стратегію», назвав «вогняний вал» Шойгу причиною затягування війни та розкритикував «нездорову реакцію наших ЗМІ».
Скриншот: заголовок інтерв’ю «Україна.ру», 1 жовтня 2026 року.
Критика стратегії без перегляду цілей війни
Онуфрієнко дозволяє собі говорити про проблеми російської армії значно відвертіше, ніж автори, які послідовно подають будь-які невдачі як незначні або перебільшені противником. Він визнає відступи, критикує рішення командування, звертає увагу на помилки політичного керівництва та незадовільне висвітлення подій російськими медіа.
Проте важливо, на якому рівні залишається ця критика. Онуфрієнко ставить питання про те, як Росія веде війну, чому обрана стратегія не дає очікуваних результатів і що потрібно змінити. Але не ставить під сумнів саму агресію проти України та її цілі. Його претензії спрямовані на ефективність управління війною, а не на рішення її розпочати.
Це дозволяє йому одночасно підтримувати образ критичного коментатора й залишатися в межах провоєнної позиції. Визнання помилок тут не суперечить лояльності: навпаки, воно може подаватися як необхідна умова для виправлення ситуації та продовження війни з кращими результатами.
Вибіркова відвертість і перенесення відповідальності
Критика Онуфрієнка часто має конкретного адресата: військове командування, окремих посадовців, політичні рішення або медіа, які, на його думку, неправильно реагують на події. Такий підхід дозволяє визнавати проблеми, не поширюючи відповідальність на всю систему.
Показовий приклад – його оцінка «вогняного валу» Шойгу як причини затягування війни. Проблема пояснюється не самою логікою російської агресії, а конкретною стратегією, яку можна було обрати неправильно. Так само критика «нездорової реакції наших ЗМІ» переносить увагу на спосіб подання інформації, а не на політичну відповідальність за події.
У результаті аудиторія отримує пояснення невдач, але не пропозицію переглянути саму основу російської політики щодо України. Відвертість стає контрольованою: говорити про провали можна, якщо вони пояснюються помилками окремих рішень і не ставлять під сумнів загальну мету.
Різна оцінка власних і чужих втрат
Допис про удар по Феодосії показує, як ця рамка працює, коли йдеться про російські втрати. Онуфрієнко визнає, що вибух вибив шибки, постраждали порт і залізничний вокзал, було пошкоджено великий десантний корабель «Новочеркаськ» і загинула людина. Водночас він одразу називає удар терористичним.
Відео з місця події автор не публікує, пояснюючи це тим, що така поведінка – «доля нечесних блогерів». Далі він применшує стратегічне значення удару: пише, що він не поверне Мар’їнку й не скасує пів мільйона повісток, а отже, «це ніяк не скажеться на ході війни». Після цього переводить увагу на майбутні втрати українців, заявляючи, що вони «трохи пострибають, перш ніж їх власний уряд пустить їх на м’ясо».
Тут поєднуються кілька прийомів: визнання факту втрат, негайне моральне маркування дій противника як терористичних і знецінення військового результату удару. Власні втрати не заперечуються, але їхнє значення обмежується, а увага переноситься на нібито неминучі втрати української сторони. Слово «м’ясо» в цьому дописі стосується саме українців, а не російських військових.
Судячи з описаних подій, допис належить до кінця грудня 2023 року, однак дати на скриншоті немає.
Скриншот: канал «Михаил Онуфриенко Выпуски», допис про удар по Феодосії.
Ще виразніше різниця в оцінці людських втрат проявляється в дописі про похорон у Люботині на Харківщині. 17 серпня 2023 року Онуфрієнко опублікував відео з похоронної процесії та написав, що на нього потрапило, схоже, «все населення, що залишилося живим». Завершив допис запитанням: «Як вам Майдан?».
У цьому випадку загибель українців стає приводом для глузування й політичної насмішки. Якщо російські втрати він намагається вписати в пояснення про тероризм, військову доцільність і перебіг війни, то українські використовує для знецінення противника та дискредитації Революції Гідності.
Скриншот: канал «Михаил Онуфриенко Выпуски», 17 серпня 2023 року.
Лояльність як межа критики
Найкраще межу допустимої критики показує зіставлення його різких оцінок російської стратегії з дописом від 27 жовтня 2026 року: «Моліться на Путіна». Навіть визнаючи відступи, помилки командування й затягування війни, Онуфрієнко публічно демонструє лояльність до російського президента.
Це важливий контраст: критика військових рішень не переростає в критику політичного керівництва від власного імені. Онуфрієнко може вимагати зміни стратегії, засуджувати окремі рішення Шойгу й дорікати російським медіа за реакцію на невдачі, але водночас закликати аудиторію «молитися на Путіна».
Отже, його критичність не варто трактувати як дистанціювання від російської політики або перегляд ставлення до війни. Це радше критика способу її ведення з позиції людини, яка залишається на боці російського політичного керівництва.
Онуфрієнко відрізняється від інших досліджених авторів ступенем відкритості щодо російських військових проблем. Він не просто визнає окремі втрати, а може прямо говорити про необхідність змінювати стратегію та критикувати рішення, які затягують війну. Однак ця відвертість не виходить за межі лояльності до Путіна й підтримки російської агресії. Його критика спрямована на те, як ведеться війна, а не на те, навіщо Росія її розпочала.
Висновки
Мова російських воєнкорів і медіаоглядачів про невдачі та втрати – це не хаотичний набір реакцій, а система стійких прийомів, яка склалася у 2022–2026 роках. Долгачов переносить невдачі на противника й називає власні втрати допустимими, Єгорцев тлумачить їх релігійно (а в особистому каналі визнає відступи й ставить лише процедурні питання, наприклад про визнання загиблими), Ворсобін озвучує тривогу чужими устами, ставить риторичні питання й критикує методи, не чіпаючи цілей, Fighterbomber пересилає чужі різкі слова й критикує окремі провали, Онуфрієнко критикує стратегію, залишаючись лояльним до Путіна. За ступенем відвертості ці прийоми утворюють шкалу – від відсутності власних невдач у мові Долгачова до відкритої критики воєнних рішень в Онуфрієнка.
Межа допустимого проходить не між лояльними й критичними, а між питаннями «як» і «навіщо». Про виконання, стратегію й звітність говорити можна, про цілі війни – ні, і жоден із п’ятьох не критикує Путіна від свого імені. Єдиний виняток – допис Ворсобіна від 1 березня 2022 року, де він питає, в ім’я якої мети йде війна; пізніше це питання лишилося хіба що в риторичних репліках.
Критика в такій системі виконує очевидну функцію: вона дозволяє говорити про війну відверто, не ставлячи під сумнів її мету. Вибірка мала й добрана вручну, тому ці висновки ілюструють закономірність, а не доводять її.
Використані джерела:
https://smotrim.ru/person/242526
https://war-sanctions.gur.gov.ua/en/propaganda/persons/23084
https://t.me/s/Dolg_z
https://ok.ru/group/70000036517926/topic/157296084421926
https://osintflow.com/news/diti-yak-rekvizit-propagandi/
https://ru.wikipedia.org/wiki/Егорцев,_Александр_Юрьевич
https://rg.ru/2022/11/17/vo-vremia-molitvy-russkih-soldat-proizoshlo-chudo-zamirotochila-ikona-bogorodicy.html
https://t.me/s/spastv?before=21715
https://ircity.ru/text/incidents/2023/10/23/72839411/
https://spastv.ru/aleksandr-egortsev-zhurnalist-v-okopah-chudesa-donetskoj-ikony-molitva-russkogo-soldata-russkij-kovcheg/
https://radiokp.ru/podcast/grazhdanskaya-oborona/578265
https://radiokp.ru/podcast/grazhdanskaya-oborona/655381
https://politnavigator.news/krymchane-boyatsya-odnogo-chtoby-ruka-moskvy-ne-zadrozhala-vorsobin.html
https://t.me/s/bomber_fighter?before=25649
https://focus.ua/voennye-novosti/570661-ukrainskie-osint-analitiki-ustanovili-avtora-rossiyskogo-kanala-fighterbomber-foto
https://tgwars.sirena.news/
https://war-sanctions.gur.gov.ua/en/propaganda/persons/36637
https://www.svoboda.org/a/samaya-lakomaya-tselj-rossiya-poteryala-unikaljnyy-samolet/32775281.html
https://focus.ua/voennye-novosti/672988-mog-li-ukrainskiy-f-16-sbit-rossiyskiy-su-34-kotoryy-sbrasyval-kaby-ekspert-dal-obyasnenie-video
https://rutube.ru/video/5b6e3b548c564d8144bd7196dbb0eabf/
https://belta.by/special/society/view/onufrienko-ob-atakah-vsu-na-kurskuju-oblast-publichnye-eskapady-dlja-kieva-vazhnee-situatsii-na-fronte-654823-2024/
https://ukraina.ru/20261001/mikhail-onufrienko-esli-rossiya-pomenyaet-strategiyu-to-naneset-vsu-fatalnoe-porazhenie-na-zemle-i-na-1083544137.html
https://t.me/onufrienko
https://myrotvorets.center/criminal/dolgachev-nikolaj-valerevich/
https://fedpress.ru/person/3292303
https://myrotvorets.center/criminal/vorsobyn-vladymyr-vladymyrovych/
https://ru.wikipedia.org/wiki/Ворсобин,_Владимир_Владимирович
https://rutube.ru/video/d6edf676388fe462dc49a5f8598bdc49/
https://war-sanctions.gur.gov.ua/en/propaganda/persons/36254
https://myrotvorets.center/criminal/onufryenko-mykhayl-borysovych/
https://myrotvorets.center/criminal/tumanov-ylia-borysovych/
https://www.dialog.ua/russia/327141_1768480773
https://osintflow.com/news/vorsobin-volodimir-volodimirovich/
https://osintflow.com/news/egortsev-alexander-yuryevich/
https://myrotvorets.center/criminal/ehortsev-aleksandr-yurevych/
